Сергій Мартос Очі У дівчини бачив
Я чорнії очі:
Ясніші од Сонця,
Темніші од ночі.
Ті очі, як море,
Глибокі, бездонні,
Палкіїї, як горе
Мов лід той холодні.
Ласкаві, як зорі,
В їх щастя, в їх доля,
Заглянув – і горе:
Запродана воля.
Ті Очі, як хвиля
По синьому морі:
Зрадливі, Чарівні,
Як хвилечка скорі.
Хто хоч раз побачив
Ті чорнії очі,
Той їх не забуде,
Ті очі дівочі. | Пантелеймон Куліш (переклад з Гейне) An dem stillen Meeresstrande. Henie Тихий берег понад морем
Темна нічка обіймає.
Виплив Місяць із-за хмари.
Море стиха промовляє:
Хто се ходить?
Чи безумний, Чи коханням недугує?
І сумний він, і веселий,
І веселий і сумує.
Осміхнувсь із неба Місяць.
Голосом ясним озвався:
Він закоханий, безумний,
Ще й поетом собі вдався. | Михайло Старицький Виклик Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядемо вкупі ми тут під калиною –
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, - хвилею срібною
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи здогадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями –
Що то за Божа краса!
Перлами ясними он під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки
Вмочиш у срібну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе щиро до серденька,
А воно гріє, як жар;
Ти не лякайся,щоб злоба підслухала
Тиху розмову твою:
Нічка приспала всіх, соном окутала –
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею, -
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею нашою,
Й хвиля кохання за - гріх? |
